Історія міліції Київщини

Історія міліції Київщини багата як подіями, що були на її славетній землі , так і видатними людьми , які своїми справами назавжди ввійшли в людську пам'ять. А пам'ятають наші люди не лише тому, що це історія, а ще й тому, що це наше майбутнє, якого без минулого не може бути.

Київська губернська міліція стала створюватися відразу ж після звільнення Київської губернії в 1919 році.

Начальнику Київської губернської міліції, крім міський, підпорядковувались і відділення повітової міліції. Їх було 13: Київського, Радомышельского, Білоцерківського, Сквирского, Чорнобильського, Уманського, Бердичівського, Таращанского, Черкаського, Чигиринського, Звенигородського, Липовецкого і Канівського повітів.

Правда, організація міліції в повітах проходила значно повільніше, ніж у Києві. Так, до травня 1919 року міліція була створена тільки в Уманському, Бердычевском і Радомышельском повітах. Це пояснюється складністю обстановки в повітах, особливо віддалених від Києва.
Однією з основних задач міліції, стала боротьба з бандитизмом. Київська губернська міліція, сформована в лютому 1919 року і діяла до серпня 1919 року, тобто до захоплення більшої частини території губернії білогвардійцями, не дивлячись на нечисленність, недостачу зброї тощо, провела значну роботу по ліквідації бандитизму. Важливим напрямком у діяльності губернської міліції була боротьба з дитячою безпритульністю. Зріст дитячої злочинності сильно прогресував, щорічно через суд малолітніх проходило більш тисячі підлітків у віці від 10 до 18 років, яких обвинувачували в різних злочинах.

Після звільнення Червоною Армією території Київської губернії від деникінців, Київську губернську міліцію очолив Ткаченко. У його доповіді за березень 1920 р. говорилося, що міліція як і раніше відчуває "гострий недолік у зброї і живій працездатній силі, набори в міліцію просуваються туго, міліціонер майже беззбройний: то немає гвинтівки, то гвинтівка зіпсована чи не має патронів, тим часом з початком весни помічається посилений зріст бандитизму на місцях...".

До кінця 1920 року Київська губернська міліція складалася з таких підрозділів: 1) управління губміліціі; 2) резерв губміліціі (кінна сотня); 3) управління Київської горміліціі; 4) амбулаторія при керуванні горміліціі; 5) резерв при управлінні горміліціі; 6) 19 міських районів - був організований ще 2-й Либедський район; 7) уїздміліція - 14 повітів, включаючи знову створену Васильківськую повітову міліцію.

На Київщині був покладений початок учбово-міліцейській справі, це вплинуло на весь подальший розвиток міліції Київської губернії, на поліпшення її якісного складу.

У вересні 1922 року начальником Київської губернської міліції і розшуку був призначений комуніст Коваленко, до цього працювавший помічником начальника міліції республіки (з жовтня 1917 р. до липня 1919 р. він очолював Харківську міську міліцію, потім у рядах Червоної Армії боровся з білогвардійцями на фронтах громадянської війни; у січні 1920 р. був відкликаний з армії і направлений на роботу в Харківський губревком).

Ціною його завзятої роботи і всього партійного апарату вдалося домогтися значних успіхів у будівництві міліції. До 1 вересня 1923 р. чисельність Київської губернської міліції, у зв'язку з різким скороченням (у 15 разів), що проходили поступово в період 1921-1923 рр., складала 2624 чоловік, з них 260 чоловік працювали в карному розшуку. Була створена цілком здорова як по моральних якостях, так і по соціальному складу (32 % робітників і 54 % незаможних селян), політично грамотна, боєздатна міліція.

За виявлену мужність і героїзм у бою по ліквідації банди Сміяна яка тривалий час творила беззаконня на території Київщині, 9 серпня 1922 р. Н.П. Бабенко одним з перших у міліції був нагороджений орденом Червоного Прапора, Грамота, підписана Головою ВУЦИК Г.И. Петровським, засвідчувала, що за активну боротьбу з бандитизмом хоробрий міліціонер нагороджений золотою зброєю. В наступні роки Н.П. Бабенко до відходу на пенсію керував міліцією Ленінського району м. Києва, працював в УВС, нагороджений орденом Леніна.

У відбудовний період міліція Київщини, як і всієї республіки, вела рішучу боротьбу з розкрадачами народного добра. Створена тоді промислова міліція охороняла фабрики, заводи, склади, зсипні пункти, торгові й інші підприємства. Після скасування промислової міліції охорону об'єктів здійснювала загальна міліція і збройні команди підприємств.

Крім боротьби з бандитизмом, майновими злочинами, пияцтвом і т.д. міліція виконувала й іншу роботу: виловлювала дезертирів, вела боротьбу з фальшивомонетниками, спекуляцією, хабарництвом, хуліганством, вилучала зброю, здійснювала нагляд за дотриманням правил торгівлі, вуличного руху, вела боротьбу з безпритульністю дітей, видавала паспорти, забезпечувала вибори в місцеві Ради, брала участь у суботниках і недільниках.

З жовтня 1926 р. по березень 1927 р. по Київському окрузі було виявлено і ліквідоване 60 банд.

В роки реконструкції народного господарства особливу важливість здобувала боротьба з розкраданнями і розтратами, скоєними в господарських установах і організаціях, і особливо в споживчій кооперації. Боротьба з великими розкраданнями народного добра і должноснимі злочинами в ці роки покладалася на економічні відділи (ЭКВ) ГПУ.

10 липня 1934 р. ЦВК СРСР прийняв постанову про утворення союзно-республіканського НКВС СРСР. НКВС України був утворений постановою ЦВК УРСР 11 липня 1934 р. За структурою і характером діяльності новий НКВС істотно відрізнявся від раніше існувавшего. Він був звільнений від не властивих йому функцій по керівництву роботи місцевих Рад, комунального господарства.

Що стосується власне міліції, то в ці роки була поліпшена структура її органів. У березні 1936 р. у складі міліції був утворений відділ державної автомобільної інспекції (ДАІ), у березні 1937 р. - відділ боротьби з розкраданнями соціалістичної власності і спекуляції (БРСВС). Одночасно продовжувало покращаться оснащення міліції транспортом, науково-технічними засобами боротьби зі злочинністю, поліпшилось матеріальне становище працівників міліції.

За рішенням ХІІ з'їзду КП(б)У столиця Радянської України була перенесена з Харкова в Київ. 24 червня 1934 р. у Київ переїхали ЦК КП(б)У и уряд республіки. Це ставило перед міліцією нові додаткові задачі, підвищувало відповідальність кожного її співробітника.

На світанку 22 червня 1941 р. фашистська Німеччина, розірвавши пакт про ненапад, обрушила на Радянський Союз удар небаченої сили. Почалася довга і кровопролитна Велика Вітчизняна війна радянського народу проти фашистських агресорів.

Київський гарнізон міліції, у тому числі апарати карного розшуку і БРСВС, за завданням ЦК КП(б)У и Київських обласного і міського комітетів партії був спрямований на надання всебічної допомоги командуванню фронту по приведенню в бойову готовність Київського укріпленого району, по перебудови всього суспільного і господарського життя міста й області на військовий лад, по евакуації населення і матеріальних цінностей. Вчасно були евакуйовані і найважливіші підприємства області. У цій роботі активну участь приймала міліція Києва і області. Крім того, працівники міліції виявляли ворожих вивідачів, знищували авіадесантні групи супротивника, затримували шпигунів, диверсантів, охороняли військові і господарські об'єкти, підтримували порядок під час повітряних нальотів, розосереджували населення по бомбосховищах, надавали допомогу в евакуації потерпілих, організовували гасіння пожеж.

Крім міліцейського батальйону в оборонних боях за Київ активна участь приймали 1-й і 2-й партизанські полки міліції, МПВО і НКВС. У важкому бою під станцією Мотовилівка при переході лінії фронту разом з частинами Червоної Армії зразки героїзму і мужності показали бійці і командири 2-го партизанського полку, особливо його 2-го батальйону, що складався з 92 працівників міліції. Кулеметник С.И. Косань у на протязі восьми годин відбивав численні атаки супротивника. Він розстрілював фашистів в упор, був двічі поранений, але не залишив поля бою і продовжував вести вогонь. Фашисти були змушені відступити. Бійці міліцейського батальйону не одноразово ходили у розвідку, прикривали відхід 114-го стрілецького полку на новий оборонний рубіж, брали участь у бойових операціях у районі станцій Клавдіево-Ворзель. Міліціонери відважно виконували завдання: підривали мости, водокачки, поворотні кола, водонапірні башти, депо, стрілки, розбирали рейки на залізничній полотнині. 20 вересня 1941 р. фашисти ввірвалися до Києва. У наслідку чого багато бійців міліції з полку НКВС, опинилися в тилу супротивника, влилися в партизанські загони і хоробро боролися з німецькими окупантами. Чимало яскравих сторінок у літопис Вітчизняної війни, у героїчну оборону Києва вписали бійці і командири внутрішніх військ, співробітники міліції й інших служб органів внутрішніх справ.

18 вересня 1943 р. переслідуючи гітлерівців, що відступали, радянські війська ввійшли на територію Київської області. 1 жовтня 1943 р. Наркоматом внутрішніх справ було створене Управління Народного комісаріату внутрішніх справ (УНКВС) Київської області.

6 листопада 1943 р. до 4-ї години ранку столиця України була очищена від фашистів.

Разом з передовими частинами 1-го Українського фронту в звільнений Київ прибула оперативна група УНКВС Київської області (2 відділення ОББ), а потім апарати УНКВС Київської області і Керування міліції м. Києва.

Розгорнувши свою діяльність у перші ж тижні після звільнення Києва апарати БРСВС міста й області зайнялися організацією охорони вантажів, стежили за їхньою доставкою по цільовому призначенню; вели боротьбу із зловживаннями в системі розподілу продовольчих і промислових товарів по картках серед населення; припиняли спекуляцію на ринках і самогоноваріння.

У 1944 р. БРСВС УНКВС Київської області була викрита група розкрадачів з 7 чоловік, злочинці, користаючись своїм службовим становищем, систематично займалися розкраданням з баз строго нормованих промислових і продовольчих товарів. Викрадені товари вони збували торговцям на ринках за спекулятивними цінами.

1 грудня 1944 р. ЗНК УРСР прийняло постанову " Про посилення боротьби із спекуляцією і розкраданнями товарно-матеріальних цінностей ", що стало програмним документом того періоду для апаратів БРСВС.

У травні 1944 р. на території Иванківського району з'явилася банда бандерівців. Для ліквідації банди була створена оперативна група, двоє оперативників виїхали в село Ваховка де по оперативних розуміннях можна було вийти на слід бандитів. Але переважаючі сили бандерівців за допомогою хитрощі по-звірячому розправилися із міліціонерами. Тільки через три тижні розвідка доклала, що бандити знаходяться поблизу села Андріївка Чорнобильського району. Прибувши в Андріївку, загін працівників міліції, почав наступ. Після короткочасного бою бандерівці були розбиті. У цьому бої загинув заступник начальника Иванківського райвідділу НКВС Іван Захарович Кутафін і інші його товариші.

У доповідній записці в обласний комітет партії керівництво УНКВС Київської області повідомляло про результати роботи з боротьби з проявами бандитизму за шістьох місяців 1944 року: тільки за цей час у ході оперативно-розшукової діяльності й операцій по ліквідації бандитських груп затримано близько 15 тисяч злочинців, серед них оунівці, члени так називаної "української повстанської армії" і бандитських груп "Великого", "Вовка", "Карася" і ін. У бандитів вилучена велика кількість зброї і боєприпасів.

По мимо боротьби з бандитизмом, негайно після вигнання німецьких загарбників з населених пунктів для виявлення злодіянь, скоєних нацистськими катами на тимчасово окупованій землі, були створені надзвичайні комісії, що зібрали величезну кількість показань свідків. Ці показання дозволили відтворити не тільки об'єктивну картину бешкетувань окупантів, але і допомогли виявити спільників фашистів з числа місцевого населення області: агентів гестапо, громадян що служили у поліції й інших зрадників.

Відділом по боротьбі з бандитизмом у листопаду 1943 р. виявлена й арештована велика група катів-учасників масових вбивств і розстрілів радянських громадян, що знаходилися в Сирецьком концтаборі. У 1944 р. у Володарському районі оперативною групою обласного управління міліції була арештована група зрадників Вітчизни, що під час окупації грабували населення, видавали фашистам партійних і радянських активістів, запалювали будинки, розстрілювали людей і навіть дітей.

Одержавши велику перемогу у Вітчизняній війні, радянський народ під керівництвом Комуністичної партії приступив до відновлення зруйнованого війною народного господарства, розвитку соціалістичного суспільства.

Перед працівниками міліції Київщини повстали нові задачі по подальшому зміцненню суспільного порядку в столиці республіки і столичної області.

Ще продовжувалася війна, а в столиці Радянської України, населених пунктах області вже відновлювалися зруйновані будинки, підприємства, установи. На 1 січня 1946 р. у місті були цілком відновлені залізничні мости, вузли зв'язку, 734 підприємства, 81 артіль, 11 промкомбінатів. Разом із трудящими міста й області свій внесок у загальну справу відновлення вносили і працівники міліції Київщини. Не легко їм було в ті роки.

Кадри міліції були не укомплектовані: багато співробітників, що служили в міліції до війни, загинули на фронті, багато хто залишилися інвалідами, багато хто ще не були демобілізовані з армії. Керівництво УНКВС Київської області робило все можливе, щоб укомплектувати кадрами основні служби і підрозділи. Саме в той час на роботу в органи міліції Київщини було прийнято багато колишніх фронтовиків і партизанів, що назавжди зв'язали своє життя з міліцейською службою.

Починаючи з жовтня 1946 р. карна злочинність збільшувалася по найбільш небезпечних її видах (вбивства, бандитизм, грабежі) і на початку 1947 року досягла найбільших за останні роки розмірів: це пояснювалось наслідками війни.

Велика ділянка роботи була покладена на апарат БРСВС, тільки за 1947 рік державі було повернуто 59 тонн хліба, вилученого у розкрадачів.

Працівники апарата БРСВС Київської області викрили групу розкрадачів, які по підроблених документах викрали 2000 кг вершкової олії і 41 кг голландського сиру, до кримінальної відповідальності по цій справі притягнуто 13 чоловік.

Усього за два роки (1946 і 1947р.) працівниками БРСВС міста й області було порушено 2222 кримінальні справи. До кримінальної відповідальності притягнуто 1566 чоловік.

У жовтні 1949 р. органи міліції були передані з Міністерства внутрішніх справ у Міністерство держбезпеки. Були збільшені штати міліції, розширена мережа спеціальних шкіл, уведена нова форма одягу.

У 1953 р. у Києві і ряді областей республіки знову зросла кількість злочинів. Це порозумівалося тим, що на місцях не завжди правильно застосовувалася амністія, оголошена 27 березня 1953 р. Часом на волю випускалися особливо небезпечні злочинці, що не стали на шлях виправлення. ЦК партії й уряд указали виправно-трудовим установам і міліції на їхні помилки і недогляди.

У березні 1953 р., після смерті Сталіна, союзні і республіканські міністерства держбезпеки і міністерства внутрішніх справ були об'єднані в одне - МВС. Однак незабаром КДБ виділилося в самостійне відомство.

Повсякденна боротьба з правопорушеннями народжувала нові, більш ефективні її форми і методи. Наприкінці 1958 року з ініціативи ленінградців і робітників Донбасу були створені добровільні народні дружини (ДНД).

У 1959 р. і пізніше широкий розвиток отримала і така форма участі громадськості в боротьбі з правопорушеннями, як товариські суди, яким були дані великі повноваження. Вплив колективу виявився величезною силою, особливо на великих підприємствах, у великих колективах.

60-і роки були відзначені пошуком більш ефективних організаційних форм роботи міліції і структурних підрозділів.

В другій половині 50-х безпідставно була скорочена чисельність міліції. Непомірно великі задачі по охороні суспільного порядку були покладені на громадськість і населення, притім без яких-небудь правових гарантій. Ці й інші обставини привели до росту злочинності в країні і необхідності вжити нових заходів по посиленню боротьби з нею.

Рішенням колегії МООП Української РСР від 8 грудня 1964 р. було створено самостійне управління охорони суспільного порядку міста Києва, йому підпорядковувались всі органи і підрозділи, що дислокують у місті Києві. В цей же час було створено і обласне управління.

У партійних рішеннях початку 60-х років, що стосується роботи органів внутрішніх справ, особлива увага приділялася роботі апаратів БРСВС. У ряді міст великі розкрадачі соціалістичної власності тривалий час займалися злочинною діяльністю; не меншу заклопотаність викликав стан боротьби зі спекуляцією і хабарництвом.

20 лютого 1962 р. Президія Верховної Ради СРСР прийняла Указ "Про посилення відповідальності за хабарництво". Указ передбачив страту за одержання хабара при особливо обтяжуючих обставинах.

В 1965 році уряд приймає рішення про збільшення чисельності міліції. Тільки в Київській області ця чисельність була збільшена на третину.

У 1986 році співробітникам внутрішніх справ довелося вступити в нерівну боротьбу з невидимим ворогом. У ніч з 25 на 26 квітня в 1час 23 хвилини відбулася аварія на 4-ом енергоблоці Чорнобильської АЕС. Пожежники Київської області першими прибули на місце аварії, і ціною власного життя локалізували поширення пожежі убік третього енергоблоку.

В 1999 році до Державного департаменту з питань виконання покарань відійшло 8 установ по виконанню покарань.

У 2003 р. до Міністерства надзвичайних ситуацій України відійшло Управління пожежної безпеки.

На даний час на території Київщини, що становить 28,4 тис.кв.км., проживає приблизно 1849,6 тис. чоловік. Вона об'єднує: 10 міст, обласного значення і 14 районного підпорядкування, 29 селищ міського типу, 1219 сільських населених пунктів. На сторожі правопорядку та законності Київщини стоять співробітники Головного управління МВС України в Київській області, яких нараховується понад 7,5 тис. чоловік. На території області діють 31 міськрайвідділ, 1 лінійний відділ.